Витягнуте із шафи

Закривала на першому курсі свої «хвости» з історії. Викладач попросив написати тези щодо розвитку орієнтування в Україні. Шукала всюди, де могла: дві-три друковані видання, що вдома припадають пилюкою, різні сайти, блоги. Вийшло взагалі-по-загалям. Приблизно і поверхнево.

Світ і орієнтування

Орієнтування зародилося у Скандинавії, як елемент підготовки військових, наприкінці XIX ст., а вже як спорт, остаточно сформувалось у Норвегії в 1897 році. Тоді, 13 травня поблизу Бергена, були проведені перші задокументовані змагання із цього виду спорту, в яких вперше приймали участь не тільки військові, але і штатські спортсмени. А от першим відомим переможцем став Педере Фоссума у змаганнях поблизу Осло (Норвегія) 31 жовтня 1897 року.

6 лютого 1899 року стартують перші змагання з орієнтування на лижах у Трондхеймі (Норвегія).

На початку ХХ ст. ініціативу розвитку орієнтування підхопили шведи, а за ними й фіни, які у 1905 році створюють «Союз орієнтувального спорту» - фактично першу в світі федерацію. Саме ця організація починає проводити перші естафети Оулу-Хельсінки (орієнтування бігом) та Порво-Хельсінки (орієнтування на лижах).

Після першої світової війни починається другий етап розвитку нового спорту. 25 березня 1919 року біля Стокгольму майор Ернст Кілландер організовує перші великомасштабні змагання, у яких приймають участь 220 учасників. Саме під керівництвом Кілландера розробляються перші правила та принципи спортивного орієнтування, за що його заслужено вважають «батьком» цього виду спорту.

У 1930 році розвиток орієнтування отримує новий поштовх - з'являється рідинний компас (покращена модель туристичного), що дає змогу для якіснішого орієнтування. Трьома роками пізніше шведська компанія Silva розробляє дизайн компаса на прямокутному плато, який популярний і дотепер.

У 1931 році в Осло проводяться перші міжнародні змагання, в яких беруть участь команди Швеції та Норвегії. А вже за три роки орієнтування починає розвиватись у Швейцарії, Угорщині та СРСР.

Третій етап розвитку спорту починається після другої світової війни. В цей час він активно починає розвиватися у Новій Зеландії, Австралії, країнах Європи, Азії, Північної Америки. У травні 1949 року проводиться перша міжнародна конференція в Сандвікені (Швеція), в якій беруть участь 11 країн. На ній обговорюються правила та стандарти спортивного орієнтування. У 1958 році відбувається друга конференція в Будапешті (Угорщина), яка вирішує питання встановлення єдиних правил, а у 1959 році у Швеції – третя, на якій обговорюється питання, щодо проведення чемпіонату Європи та створення міжнародної федерації. На основі обговорень останньої конференції у 1961 році на установчому з’їзді в Данії була створена Міжнародна федерація орієнтування (IOF), до якої увійшли Болгарія, Угорщина, ГДР, Данія, Норвегія, ФРН, Фінляндія, Чехословаччина, Швейцарія і Швеція.

Українська частина історії (початок)

Спортивне орієнтування в Україні почало свій лік у травні 1963 року, коли у м. Каневі пройшов перший чемпіонат України в якому приймали участь збірні команди областей, а також збірні команди Одеси та Києва. Проводила змагання Українська республіканська рада з туризму та екскурсій. У командному заліку перемогла команда Одеси, а у індивідуальному перемогу святкували Еллаїда Степаненко (Одеса) та В'ячеслав Смірнов (Київ). Другий чемпіонат України відбувся у с. Яремче (Івано-Франківська обл.), третій – у с. Катюжанка (Київська обл.). Далі чемпіонати України проводилися щорічно, за винятком 1970 року, коли через епідемію холери були скасовані всі масові заходи в Україні.

У тому ж, 1963, році у жовтні поблизу Ужгорода біля Невицького замку були проведені І Всесоюзні змагання зі спортивного орієнтування, у якому приймали участь збірні команди всіх союзних республік, а також найбільших міст СРСР (від України це були збірні Одеси та Києва). Нажаль, українцям не вдалось вибороти нагород у цих змаганнях: майже всі нагороди забрали із собою спортсмени із Прибалтійських країн.

У 70-х роках ХХ ст. орієнтування в Україні нарешті виокремилось у самостійний, популярний вид спорту. У 1964 році була створена федерація спортивного орієнтування України. Першим її президентом став Анатолій Бірюков – бойовий офіцер, учасник Великої вітчизняної війни, професійний топограф. Другим – Михайло Горностайпольський, який пробув на цій посаді 12 років поспіль. Завдяки йому Україна отримала право на проведення Чемпіонатів СРСР у Черкасах, Сумах та Чернівцях.

Вперше на міжнародній арені збірну СРСР, до складу якої входили і спортсмени із України, побачили у Чехословаччині у 1965 році, а починаючи з 1967 року виступи команди за кордоном стали регулярними.

У 1966 році в «Єдину Всесоюзну спортивну кваліфікацію» вводяться нормативи кандидата в майстри спорту та майстра спорту зі спортивного орієнтування, виконати які було надзвичайно складно. Першим майстром спорту СРСР від України стала Зоя Єгорова з Харкова.

З 1969 року на території України проводяться чемпіонати зі спортивного орієнтування на лижах. Першими чемпіонами в цьому виді стали Галина Бордуліна (Харків) та Володимир Лабан (Київ).

У цей період орієнтування стрімко розвивається на теренах України. Разом із техніко-тактичною підготовкою зростає і рівень фізичних якостей спортсменів. Саме на Україні вперше, за пропозицією одного із тренерів збірної М. Аврутіса, вводяться нормативи з фізичної підготовки для кандидатів у збірні команди УРСР, а згодом вони проводяться і перед кожними змаганнями: учасник, який не виконав норматив, не допускається до подолання дистанції.

Видатними українськими спортсменами цього часу були: Ю. Омельченко, Н. Вінницька, О. Михайлов, Р. Слободянюк, А. Слобожанінов, А. Мальчик, М. Люклян, М. Пугач, В. Заєрко, Л. Олексин, Т. Денисенко та інші.

"Незалежна" історія (або продовження)

Після розпаду СРСР орієнтування в Україні, у зв'язку з економічною кризою, дещо занепало, та через деякий час, завдяки зусиллям ентузіастів, українські спортсмени знову стали брати участь у міжнародних змаганнях і досягати успіхів на етапах Кубку світу, чемпіонатах світу та Європи.

У 1995 році Юрій Омельченко (Чернівці) стає першим українцем – переможцем чемпіонату Світу на змаганнях у Німеччині, а у 2003 та 2004 роках посідає другу сходинку п’єдесталу пошани на змаганнях цього ж рангу. Згодом, за визначні досягнення у спорті він отримує звання Заслужений майстер спорту України.

У 1996 році на чемпіонаті Світу серед студентів Р. Федотов (Харків), В. Щербіна (Київ), С. Русецький (Коростишів) та О. Михайлов (Цюрупинськ) у складі естафетної команди стали переможцями, а О. Михайлов завоював ще й срібло у індивідуальному заліку.

Історія виступів Української команди на юніорських чемпіонатах світу налічує трохи більше нагород. Так у 1999 році жіноча естафетна команда посіла почесне третє місце. До її складу увійшли Н. Потопальська (Калуш), В. Плохенко (Херсон) та І. Купріянова (Мукачево). А у наступному році Н. Потопальська поповнила свій актив другою бронзовою медаллю. Трохи згодом, у 2005 році, на горизонті цих змагань засяяла нова українська зірка Р. Глібов (Дніпропетровськ). Свій рахунок він розпочав із золотої медалі в особистому заліку та в наступному році додав до неї ще і бронзу. В подальші роки визначних досягнень українські спортсмени не мали, лише у 2013 році жіноча естафетна команда у складі Д. Москаленко (Суми), О. Постельняк (Суми) та М. Поліщук (Калуш) зробила спробу наблизитись до своїх попередниць і виборола шосте місце.

Юнацька збірна команда України почала радувати медалями у 2003 році. Тоді, в індивідуальному заліку Є. Кандибей (Суми) став другим, а чоловіча естафетна команда піднялася на першу сходинку п'єдесталу. Після цього на деякий час виступи українських спортсменів погіршилися, та у 2009 році А. Половинко (Харків) та В. Селезньов (Сімферополь), які посіли друге і третє місце відповідно, знову змусили всю Європу говорити про Україну. У 2010 році М. Поліщук відкрила свій рахунок медалей із срібла, а в наступному році поповнила його ще однією нагородою того ж ґатунку. До речі, в тому ж році жіноча естафетна збірна у складі Н. Кузнєцова (Дніпропетровськ), В. Пелехович (Калуш) та О. Постельняк вперше за історію цих змагань виборола шосте місце. Наступного, 2012, року відбулась довгоочікувана сенсація: українська спортсменка В. Сухаревська (Луганськ) стала чемпіонкою Європи. На цих же змаганнях О. Постельняк розпочала лік своїх нагород із бронзової медалі. Цей рік був щасливим ще й тому, що у командному заліку Україна вперше піднялася на четверту сходинку серед більше ніж 25 країн Європи.

Після перемог Ю. Омельченка виступи дорослої національної збірної України залишали бажати кращого: як не намагалися наші спортсмени вибороти бодай які-небудь нагороди, нічого не виходило. І тільки у 2007 році В. Мухідінов (Полтава) спромігся піднятись на п'яту сходинку п'єдесталу на чемпіонаті Світу. Згодом, у 2011 році, його результат дещо покращить О. Кратов (Феодосія), який посяде четверте місце. Піднятися вище йому не вдасться і в наступні роки: у 2012 році він знову стане четвертим. Щодо жіночого орієнтування, то його зірка зійшла лише у 2013 році. Нею стала Н. Волинська (Львів). Хоча на чемпіонаті Світу вона стала всього-на-всього десятою, проте отримала ліцензію на участь у Всесвітніх іграх через відмову Сімони Ніглі примати участь у змаганнях. До речі О. Кратов також виступав на цих змаганнях і посів четверте місце. Першого дня Надія посіла почесне четверте місце, а другого – сенсаційно піднялась на п'єдестал за бронзовою медаллю. Восени вона знову отримала бронзу на фіналі Кубку Світу. За досягнення у 2013 році їй присвоєно звання Заслужений майстер спорту України.

Соромно було б не згадати про тих, хто стояв за спинами цих видатних спортсменів, тобто про тренерів. Отже, найвидатнішими з них є: О. Куцук, В. Заєрко, А. Подгаєцький, В. Березовський, О. Цепурдей, С. Даньков, О. Асмолов, В. Карась, Т. Д'яченко, Л. Пронтишева, Ю. Штемплер, Д. Козачинський, В. Попоков.

Спортивне орієнтування є пріоритетним видом спорту серед не олімпійських. Цей факт підтверджує те, що за офіційною статистикою в Україні цим видом спорту займається більше 5000 чоловік. Також, українське орієнтування займає не далеко не останнє місце на міжнародній арені. Про це свідчить той факт, що нам дозволяють проводити змагання міжнародного рівня. Перші такі змагання в Україні пройшли у 2000 році. Тоді, у м. Трускавці (Львівська обл.) був проведений чемпіонат Європи та етап Кубку Світу, в якому прийняло участь близько 30 країн. У 2007 році Україна отримала почесне право на проведення чемпіонату Світу. Це свято орієнтування відбулося в Києві. Під час цих змагань учасники мали змогу вийти на траси у Голосіївському та Пироговському лісових масивах, а також на території Національного ботанічного саду. Ця подія була вагомим внеском у подальший розвиток спортивного орієнтування в Україні: спорт вийшов на новий рівень, ним зацікавилась більша кількість люду. Трохи згодом Українська федерація орієнтування отримала дозвіл на проведення ще одних міжнародних змагань, тільки вже з орієнтування на лижах. Таку відповідальність на себе взяла суддівська бригада м. Суми. Це сталося у 2012 році, змагання проходили у лісовому масиві Токарі на лижній базі «Динамо». Тоді в одні строки було проведено чемпіонат Європи, чемпіонат Світу серед юніорів, чемпіонат Європи серед юнаків, чемпіонат Світу серед ветеранів та етап Кубку Світу. Учасники змагань були задоволені організацією та проведенням, що свідчить про високий рівень орієнтування в Україні.

Олена Постельняк©